Леонардо Ді Капріо та Оскар — коли і за що актор отримав довгоочікувану нагороду.

Свого часу Оскар Ді Капріо став жартом. Адже це надзвичайно довга історія невизнаного таланту. Саме тому Ді Капріо отримав Оскар і це стало надзвичайною подією. 

Загалом, Леонардо Ді Капріо — це ім’я давно стало синонімом безкомпромісного професіоналізму, сміливого вибору ролей і, звісно ж, хронічної — з погляду кіноманів — нестачі «Оскарів» у його доробку. Протягом майже чверті століття актор переконливо доводив, що здатний на все: від надчуттєвих драм до шаленої сатири. Втім, кожна церемонія вручення нагород Ака­демії перетворювалася для фанатів на своєрідний трилер: «Нагородять чи знову проігнорують». 

Фільми, за які Ді Капріо номінували на «Оскар»

Лише 2016 року, коли Ді Капріо отримав статуетку за «Легенду Г'ю Ґласса», інтернет зітхнув колективно та відверто радісно. Нині історія його оскарівських номінацій — це не просто перелік фільмів, а майже підручник з акторської витривалості й еволюції творчих амбіцій.

«Що гнітить Гілберта Грейпа» — номінація

1994 рік, Лео ще немає й двадцяти, а він уже опиняється поряд із Джонні Деппом у камерній драмі Лассе Галльстрьома. У ролі Арні, юнака з інтелектуальними особливостями, Ді Капріо балансує між крихкою невинністю та щемливою емоційною точністю. Академія номінує його на «Найкращу роль другого плану», й це — майже сенсація: серед кандидатів актор-«підліток». Хоча статуетка тоді пішла до Томмі Лі Джонса, саме ця робота окреслила головну рису Ді Капріо: він не боїться грати героїв, яких легко було б зобразити карикатурно, — і перетворює їх на живих людей, що западають у серце.

«Авіатор» — номінація

Минуло десять років, і Лео вже співпрацює з Мартіном Скорсезе. Вони знімають епічну біографію магната авіації Говарда Г’юза: колоса бізнесу й заручника власних обсесій. Ді Капріо проживає на екрані повну гаму: від запаморочливих тріумфів із розмахом голлівудських прем’єр до темних коридорів параної. Академія номінує його за найкращу головну чоловічу роль 2005 року. Перемога йде до Джеймі Фокса («Рей»), однак у пресі саме мистецька віддача Ді Капріо стає предметом дискусій: настільки достовірно він показав хворобливу одержимість великими ідеями.

«Кривавий діамант» — номінація

У 2007-му актор перено­сить глядачів до Сьєрра-Леоне часів громадянської війни. Його Денні Арчер — контрабандист, цинік, який згодом вступає в трагічний союз із біженцем-шахтарем заради фамозного рожевого каменя. Ді Капріо не лише засвоює складний південноафриканський акцент, а й показує, як пустота героїчності може народжуватися в людині, котра надто довго торгує чужим життям. Цього разу конкуренцію складає, зокрема, Форест Вітакер із роллю Іді Аміна, і статуетка йде саме до Вітакера. Та щойно згадують «антигероїв 2000-х», ім’я Арчера спливає одним із перших.

«Вовк з Волл-стріт» — номінація

Коли у 2013 році світ побачив сатиричну феєрію про брокера-шахрая Джордана Белфорта, багато хто вважав: ну от тепер-то «Оскар» не ускочить. Ді Капріо у парі зі Скорсезе розганяє сюжет до шаленого темпу, танцює, виголошує мотиваційні спічі, повзе сходами під кокаїновим дурманом — і при цьому жодної фальші. Ба навіть більше: Лео стає співпродюсером, додаючи стрічці ще одну оскарівську номінацію — за «Найкращий фільм». Та статуетка знову вислизає, цього разу до Меттью Макконахі («Далласький клуб покупців»). Попри це, «Вовк» залишається вибуховим пам’ятником акторської безстрашності, а мем із лимонною «Lamborghini crawl» — вічним.

«Легенда Г'ю Ґласса» — перемога

2015 рік, зйомки в засніжених канадських хащах, температура нижче мінус двадцяти, камера Іñарріту ловить натуральне світло, а Ді Капріо, здається, сам перетворюється на легенду фронтиру. Його Г’ю Ґлас — мисливець, зраджений товаришами, роздертий ведмедем, але не зламаний. Лео їсть сиру печінку бізона, спить у туші коня, а його мовчазна лють пробирає кістки. І ось нарешті: 28 лютого 2016-го на сцені «Долбі» слухачі підводяться з місць, коли Джуліанна Мур оголошує переможця. Промова Ді Капріо перетворюється на маніфест проти зміни клімату — акт торжества й громадянської позиції водночас.

«Одного разу в Голлівуді» — номінація

П’ять років потому Тарантіно відроджує ностальгію за кінцем 1960-х, а Ді Капріо грає Ріка Далтона — телезірку, яка панічно боїться забуття. Цього разу актор дозволяє собі бути невпевненим, розгубленим, комедійно незграбним і одночасно трагічним. Сцена зриву в трейлері чи істеричне «it's official, old buddy» — солодка самоіронія, за яку Академія висуває його знову. Перемога йде до Хоакіна Фенікса («Джокер»), але Ді Капріо, здається, уже не женеться за статуетками: тепер він — живий символ того, що витривалість нагороджується, навіть якщо чекати доводиться довго.